ОСТАП ВИШНЯ

ЧУХРАЇНЦI

(Спроба характеристики)

ПЕРЕДМОВА 

   "Чухраїнцi", як ми знаємо, це дивацький нарiд, що  жив  у  чудернацькiй

країнi "Чукрен".

   Країна "Чукрен" була по той бiк Атлантиди.

   Назва - "чухраїнцi" (i про це ми знаємо) - постала вiд того,  що  нарiд

той завжди чухався...

   В цiй моїй науковiй працi  ми  спробуємо,  за  виконаними  матерiалами,

зазнайомити з характеристикою вищеназваного дивного народу.

 

РОЗДIЛ I

   Країна "Чукрен", як про те свiдчать матерiали, знайденi  при  розкопках

гробницi чухраїнського царя Передери-матнюрiохора, розлягалася на  чималiм

просторiнi вiд бiблiйської рiчки Сону  до  бiблiйської  рiчки  Дяну.  Бiля

рiчки Дяну простягалося пасмо так званих Кирпатих гiр. Це - на заходi...

   Пiвдень країни "Чукрен" обмивало море з водою синього кольору. Синiм те

море зробилося дуже давно, ще тодi, коли найбiльша в  свiтi  катаклiзма  -

бог оддiлив океани вiд землi. Тодi те  море  хотiло  зробитися  океаном  -

надулося, посинiло, та так синiм на ввесь свiй вiк i залишилося.

   В  синє  море  текла  найулюбленiша  чухраїнцями  рiчка  Дмитро.  А  на

пiвденному заходi була велика рiчка  Дсiтро.  Од  цих  рiчок  i  чухраїнцi

прибрали назв: Наддмитрянцiв i Наддсiтрянцiв. Наддмитрянцi  -  це  тi,  що

жили над рiчкою Дмитром, а Наддсiтрянцi - над Дсiтром.

   Чухраїнцiв було чимало i щось понад тридцять мiльйонiв,- хоч  здебiльша

вони й самi не знали, хто вони такi суть...

   Як запитають було їх:

   - Якої ви, лорди, нацiї?

   Вони, почухавшись, одповiдають:

   - Та хто й зна?! Живемо в Шенгерiєвцi. Православнi.

   "Чукрен" була країна хлiборобська. На ланах її на широких росли незнанi

тепер хлiба: книшi, паляницi, перепiчки...

   А найбiльше чухраїнцi любили на вгородах соняшники.

   - Хороша,- казали вони,- рослина. Як зацвiте-зацвiте-зацвiте.

   А потiм як i схилить i стоїть перед тобою, як навколюшках...  Так  нiби

вiн - ти, а ти - нiби пан. Уперто покiрлива рослина. Хороша рослина.

 

РОЗДIЛ II

   Мали чухраїнцi  цiлих  аж  п'ять  глибоко  нацiональних  рис.  Цi  риси

настiльки були для них характернi, що, коли б котрийсь iз них загубився  в

мiльйоновiй юрбi собi подiбних iстот, кожний, хто хоч  недовго  жив  серед

чухраїнцiв, вгадає:

   - Це - чухраїнець.

   I нiколи не помилиться...

   Його (чухраїнця) постать, його рухи, вираз,  сказать  би,  всього  його

корпуса - все це так i випирає отi п'ять  голiвних  рис  його  симпатичної

вдачi.

   Риси цi, як на ту старовинну термiнологiю, звалися так:

   _1. Якби ж знаття?_

   _2. Забув._

   _3. Спiзнивсь._

   _4. Якось то воно буде!_

   _5. Я так i знав._

   Розглянемо поодинцi всi цi п'ять характерних для чухраїнця рис.

   Нагадаємо  тiльки,  що  розкопанi   матерiали   сильно   потерпiли   од

тисячолiтньої давнини, а декотрi з них й понадриванi так, нiби на цигарки,

хоч матерiали тi нi на книжки з сiльського господарства, нi на  газети  не

подiбнi.

   Одну з книжок, писану вiршами, викопано разом iз глечиком.

   Академiки кажуть, що, очевидно, чухраїнцi накривали глечики  з  молоком

поезiєю: настiльки в них була розвинена вже тодi культура.

   Книжка дуже попсована, вся  в  сметанi.  Сметана  та  взялася  струпом.

Хiмiчний дослiд того струпа виявив, що то - крейда. Як догадуються  вченi,

сметану ту було накрито книжкою бiля якогось великого мiста.

   Отже,  дуже  тяжко   працювати   над   тими   матерiалами.   Через   те

характеристика кожної нацiональної чухраїнської риси може бути  не  зовсiм

повна.

   Ми заранi просимо нам те дарувати. Не ми в тому виннi, а тисячолiття.

   Вивчати науково кожну окрему рису ми, за браком часу й мiсця, навряд чи

зможемо.  Доведеться  обмежитись  наведенням  для  кожної  з  них  наочних

прикладiв:  так,  ми  гадаємо,  буде  й  швидше,  й  для  широкого  загалу

зрозумiлiше.

   _Якби ж знаття_

   Найхарактернiша для чухраїнцiв риса. Риса-мати. Без неї  чухраїнець,  а

риса ця без чухраїнця - не риса.

   Повстала ця риса в чухраїнцiв от з якого приводу. Вшивав  один  iз  них

хату. Злiз аж до бовдура i посунувся. Сунеться й кричить:

   - Жiнко! Жiнко! Соломи! Соломи! Соломи!..

   Геп!

   - Не треба...

   Це, значить, кричав чухраїнець жiнцi, щоб вона, доки вiн гепне,  соломи

на те мiсце, де вiн гепне, пiдiслала. Не встигла жiнка цього зробити. Тодi

виходить: "Не треба".

   I от пiсля цього й укоренилася глибоко ця риса в чухраїнцеву вдачу.  Як

тiльки яка притичина, зразу:

   - Якби ж знаття, де впадеш,- соломки б пiдiслав.

   Або:

   - Якби знаття, що в кума пиття...

   I так в кожнiм випадку життя чухраїнського цивiлiзованого.

   От будують чухраїнцi яку-небудь будiвлю громадську. Збудували.  А  вона

взяла i упала. I зразу:

   - Якби ж знаття, що вона впаде, ми б її не сюди, а туди будували.

   Є серед  матерiалiв  характерний  запис,  як  попервах  чухраїнцi  свою

культуру будували. Узялися дуже ретельно...  А  потiм  за  щось  завелись,

зразу  за  голоблi  (була  в  них  така   зброя,   на   манiр   лицарських

середньовiчних     списiв)     та     як     зчепились     полемiзувати...

Полемiзували-полемiзували,  аж  дивляться  -  у  всiх  кров  тече...  Тодi

повставали й стогнуть:

   - Якби ж знаття, що один одному голови попровалюємо, не бились би.

   Сильно  тодi  в  них  культура  затрималася...  Та  й   не   дивно:   з

попроваленими головами не дуже культурне життя налагодиш...

   Вирiшили якось вони театр органiзувати.  Запросили  спецiальну  людину.

Бiгали, говорили; обговорювали. Хвалилися, перехвалювалися. Пiдвела їх  та

людина: не органiзувала театра, а зовсiм навпаки.

   Тодi почухались.

   - Якби ж знаття...

   I почали знову.

   I не було жоднiсiнького чухраїнця без отого знаменитого:

   - Якби ж знаття...

   _Якось-то воно буде. Я так i знав._

   З  цiєю  головною  рисою  тiсно  з'єднанi  четверта  й  п'ята  риси   в

чухраїнцiв, а саме: _"якось-то воно буде"_ та _"я так i знав"._

   Коли чухраїнцi було починають  якусь  роботу,  хоч  би  в  якiй  галузi

їхнього життя та робота виникла, i коли хто-небудь  чи  збоку,  чи,  може,

трохи прозорливiший зауважив:

   - А чи так ви робите?

   Чухраїнець обов'язково подумає трiшки, почухається i не швидко прокаже:

   - Таї Якось-то вже буде!

   I починає робити...

   Коли ж побачить, що наробив, аж пальцi знати, тодi:

   - Я так i знав!

   - Що ви знали?

   - Та що отак буде!

   - Так навiщо ж ви робили?

   - Якби ж знаття...

   - Так ви ж кажете, що знали?

   - Так я думав, що якось-то воно буде!

   Один iндiйський мудрець, коли йому про це тодi розповiдали, сказав:

   - Дивне якесь perpetuum mobile.

   _Забув. Спiзнивсь._

   Друга риса - "забув" i третя - "спiзнивсь" характернi так само риси для

чухраїнцiв, але вони особливих пояснень, гадаємо, не потребують...

   - Чому ви цього не зробили?

   - I-i-i-ти! Забув! Дивись?!

   Або:

   - Чого ж ви не прийшли?

   - Та засидiвсь, глянув, дивлюсь - спiзнивсь! Так я  й  той...  облишив.

Якось-то, сам собi подумав, воно буде.

   Iстинно дивний народ.

 

РОЗДIЛ III

   Країну "Чукрен" залила стихiя разом iз  Атлантидою.  Один  чухраїнський

поет, грiзної стихiї перелякавшися,  залiз  на  височенну  вербу  й  чекав

смертi. Коли вода вже заливала його притулок, вiн продекламував журно:

   Ой, поля, ви, поля,

   Мати рiдна земля,

   Скiльки кровi i слiз

   По вас вiтер рознiс.

   А в цей момент пропливав повз ту  вербу  атлантидянин  i,  захлинаючись

уже, промовив:

   - I все по-дурному!

 

ПIСЛЯМОВА

   Читав я оцi всi матерiали,  дуже  сумно  хитаючи  головою.  Прочитавши,

замислився i зiтхнув важко, а з зiтханням тим само по собi вилетiло:

   - Нiчого. Якось-то воно буде. Тьху!